Наш край на сторінках давньої преси

Містечко Більшівці та його околиці і за Австрії, і за Другої Речі Посполитої загалом були спокійною місциною, а тому рідко потрапляли у поле зору преси. Але в давніх часописах усе ж можна відшукати згадки про цікаві події, трафунки та кримінальні пригоди, які тут траплялися.
Так, у серпні 1888 року газети повідомили про справжнє нашестя мишей на села Кукільники, Слобідка Кукільницька і Хохонів. Ненажерливі гризуни знищили практично весь урожай коренеплодів у цих місцевостях. Селянам вдалося врятувати заледве шосту частину врожаю, що привело їх у відчай, адже перед ними постала реальна небезпека голоду. Місцеве староство надіслало петицію до австрійського міністерства скарбу, щоб держава хоча би звільнила від податку селян, які постраждали від нашестя гризунів. Він нападу мишей постраждали й інші культури – пшениця, кукурудза, овес, ячмінь і горох.

У жовтні 1891 року надійшло тривожне повідомлення про велику пожежу в Кукільниках. Згоріло дев’ять господарств і 30 будинків. Від вогню постраждали переважно бідніші мешканці містечка, тож не дивно, що лише один зі згорілих будинків був застрахований на 200 злотих ринських, а його господар отримав компенсацію. Тоді ця сума була немалою, адже середня зарплата в кінці ХІХ століття складала в Галичині близько тисячі злотих ринських у рік. Саме стільки заробляв, наприклад, шкільний учитель. Пожежники з Більшівців прибули досить швидко і принаймні змогли запобігти подальшому поширенню вогню. Як зазначала преса, багато хто був здивований поведінкою місцевого мельника, який спокійно молотив зерно в той час, коли буквально за сто кроків від нього горіли сусідські садиби, і навіть не намагався якось допомогти своїм ближнім. Зате всіляких похвал заслуговувала поведінка священика Госюровського, адже саме він вислав свого помічника за пожежниками і всіляко намагався організувати порятунок людей від вогню.
У листопаді 1900 року преса повідомила про трагічний випадок у Більшівцях. На території маєтку тамтешнього поміщика Олександра Кшечуновича звели новий будинок, і поміщицький сторож Федір Бардигула запалив печі у новобудові, щоб швидше висохли свіжопофарбовані стіни. Запаливши печі, сторож влігся спати. Але пічна витяжка ще не було належним чином відрегульована, і запах фарби був дуже відчутний, тож бідолашного сторожа вранці знайшли мертвим. Прибулі лікарі констатували смерть від чадного газу.
В червні 1904 року газета «Кур’єр станиславівський» зазначила, що в Більшівцях і Кукільниках з великим успіхом пройшла вистава селянського театру з Делієва. Актори-аматори здивували багатьох своєю майстерною і щирою грою. Вони показали сценки з життя гуцулів та уривки деяких класичних п’єс. Єдине, що з усіх уривків довелося вилучити любовні сцени, які могли шокувати і обурити консервативних глядачів.

У березні 1925 році газета «Кур’єр станиславівський» повідомила про таємниче вбивство мешканки села Різдвяни – 42-річної Анни Шперки, яку посеред вулиці знайшли мертвою з трьома ножовими пораненнями. Розслідуванням цієї справи займався поліційний відділок у Більшівцях, зокрема його керівник пан Бобровський та поліційний пес на кличку «Майстер». Слідство встановило, що восени 1924 року пані Шперка отримала листа від селянина Луки Крайківського, який пропонував їй допомогу в отриманні страхування за смерть її чоловіка. Жінка й справді отримала ці гроші, після чого між нею і паном Крайківським зав’язалися любовні стосунки. Але він був одруженим, а дружина Луки не раз погрожувала Анні Шперці розправою. В зв’язку з отриманими свідченнями поліція зробила обшук у пані Крайківської і виявила страшні знахідки – довгий ніж зі слідами крові та сукню, також закривавлену. Крім того, поліція заслухала свідчення багатьох селян, які добре знали вбиту і сім’ю Крайківських. Одна з селянок, така собі пані Вовчковська, стверджувала, що на власні вуха чула, як дружина Крайківського погрожувала Анні смертю. Маючи такі докази, поліція заарештувала пані Крайківську. Як згодом виявилося, гроші, які Анна Шперка отримала за страхування, зникли. Їх, користуючись смертю жінки, привласнив її коханець, тож йому теж довелося постати перед судом.
У вересні 1929 року газета «Дяківські відомості», що видавалася у Львові, повідомила, що дяк із Кукільників Дамян Баранишин переміг у вікторині, організованій цією газетою, і виграв коштовного годинника. Вікторина була присвячена релігієзнавчій тематиці, тож це перемога свідчила про глибокі знання дяка з Кукільників. Тим паче, що на цінний приз претендували служителі церкви з інших міст і містечок Галичини.
У лютому 1930 року газета «Діло» повідомила про виступ у польському парламенті українського депутата Богдана Кунька родом з Кінашева, що стосувався земельної реформи. Як стверджував депутат, від початку свого панування Польща накладала на населення різного роду податки, які суттєво знижували його платоспроможність. Внаслідок цього українське населення зовсім зубожіло і в кризовий час буквально опинилося за крок від прірви. Головним завданням земельних реформ була меліорація та раціональне використання земельних ресурсів, а тому депутат вимагав розглянути питання дотацій для дрібних господарств. На думку Богдана Кунька, земельне законодавство також вимагало доопрацювання, адже в його рідному Кінашеві через недосконалість законодавства справа навіть дійшла до судового процесу між поміщиком Кшечуновичем та місцевими селянами, які винаймали в нього земельні ділянки.

У травні 1931 року газети писали про страшну бурю з дощем і градом у Більшівцях та ближніх селах. У Дитятині, Яблунові та Загір’ї негода винищила весь урожай. У Підшумлянцях буря винищила п’ять хат, а у селі Хохонів зірвала два мости. Сума нанесеної шкоди громадському та приватним господарствам перевищувала 80 тис. злотих. Для порівняння: середня зарплата у ті часи складала 100-120 злотих у місяць.
Справжній скандал розгорівся в Більшівцях у березні 1938 року. Купець з Більшівців Шмая Маркфельд мав свою невелику крамничку, а також їздив продавати свій товар до Галича. Аж раптом до його крамниці завітала поліція і повідомила, що на купця надійшла скарга. Місцева жителька, така собі Матрона Озарко звинувачувала купця у шахрайстві і стверджувала, що купувала в нього полотно, а виявилося, що в ньому бракує аж 15 сантиметрів. Купця заарештували і суд присудив його до шести місяців тюрми.
В березні 1938 року газета «Діло» писала про проблеми з дитячими гуртками, які організовувало українське товариство «Рідна школа». Керівники місцевої філії цього товариства внесли аж 26 прохань до повітового староства про відкриття таких гуртків і початок виховної роботи з малечею, але так і не отримали відповіді. Вихователі розпочали свою роботу фактично нелегально, але через те, що не було дозволу від староства, поліція закрила дитячі гуртки у Кінашеві, Більшівцях і Дитятині. Газета обурювалася бюрократією у роботі староства і вимагала залагодити справу з дозволами.
Олена БУЧИК