Більшівці у ХVIII столітті

У XVIII столітті Більшівці належали родині Яблоновських. Останнім власником містечка з цієї родин був князь Антоній Барнаба Яблоновський (1732 -1799), який ввійшов в історію як непересічна особистість і видатний державний діяч. Яблоновський відомий тим, що підписав першу польську конституцію від 3 травня 1791 року, ухвалену королем Станіславом Августом Понятовським, а в 1794 році брав участь у повстанні Тадеуша Костюшка, спрямованому проти панування Росії і Пруссії. Він також був відомим мемуаристом і меценатом. За його кошти було виготовлено вівтарі, розписано фресками внутрішні стіни костелу Благовіщення у Більшівцях.
Крім власності володаря міста, у містечку знаходилася також нерухомість місцевого монастиря кармелітів, а також парафіяльна власність, що належала до греко-католицької парафії, якою керував священик Теодор Могильницький. Загальна площа міста становила 2410 моргів і 1456 сажнів (один морг – 0,5755 гектари, 1 сажень – 3,5969 м2)., включаючи орні землі. Земля у Більшівцях була хорошою – «досить чорною, трохи глинистою», як зазначалося в господарських документах. Найбільш поширеними сільськогосподарськими культурами були ячмінь, овес, жито і пшениця.
Згідно з юзефінськими метриками за 1785-1789 роки, які дають нам уявлення про ведення господарств у різних галицьких містечках, у Більшівцях тоді було 162 житлових будинки, включаючи садиби. 26 будівель були віднесені до категорії «помешкання», а 135 – до халуп. Усі вони розташовувалися на території, яка називалася Першою міською площею. В місті було кілька громадських будівель, у тому числі храми – монастир і церква кармелітів та дві греко-католицькі церкви, а також два християнські цвинтарі. Обидві цвинтарі називалися «старими» і знаходилися біля церков. Безумовно, найважливішою громадською будівлею для Більшівців була ратуша, яка знаходилася у середмісті

Вулиці у Більшівцях тоді називалися дорогами: дорога на Бурштин, дорога на Маріямпіль, дорога на Бережани, дорога на місто, дорога на Кінашів, дорога на Кукільники, дорога з Більшівців до Медухи, дорога до річки Липи, дорога на Галич, дорога до монастиря.
У Більшівцях також було кілька водних об’єктів, переважно струмків, річок та ставків. Через місто протікали дві невеликі річки: Липа та Нараївка, а також струмок, що називався «За цегельнею». Однак найбільшим водним об’єктом містечка був величезний ставок, що охоплював понад 294 моргів поверхні. Аналіз записів у юзефінських метриках показує, що в Більшівцях також діяли два центри судової влади, представлені володарем міста князем Антонієм Яблоновським та розташованим у містечку костелом кармелітів.
Тоді у Більшівцях налічувалося 163 власника землі, включаючи церковну землю та землі володаря містечка. Серед них можна виділити три групи: власники будинків, які заробляли собі на життя ремеслом та торгівлею, власники будинків та садів, площа яких не перевищувала одного морга, та люди, які, крім будинків, мали ще сади та луки, що перевищували один морг землі. Очевидно, вони заробляли на життя сільськогосподарською діяльністю. Перша група налічувала 27 осіб, тобто приблизно 16% від загальної кількості. Тут рахувалися тільки голови сімей, і всі вони належали до єврейської національності. Друга група включала 45 осіб (у тому числі 32 християни та 12 євреїв), тобто приблизно 28% від загальної кількості мешканців. Ще 91 власник землі, тобто приблизно 55%, користувався садами та луками площею більше одного морга. Ці мешканці належали до християнської релігії.
Згідно з давніми хроніками, з 163 власників нерухомості в Більшівцях 124 були християнами, а 39 – євреями. Судячи з імен та прізвищ тодішніх мешканців містечка, а також з наявності аж двох храмів греко-католицького обряду, переважна більшість населення Більшівців належала до української національності.
Крім того, мешканці містечка поділялися на підданих князя Яблоновського (165 осіб) та підданих монастиря кармелітів (6 осіб). Лише греко-католицький парох Теодор Могильницький не належав до жодної з цих груп. Піддані князя, які володіли цілими і півґрунтовими земельними наділами, виконували панщину по 81 день на рік, а також сплачували орендну плату та данину в натуральній формі (овес, шерсть, яйця та інша продукція). Більшість ділянок, які вважалися цілим земельним наділом, налічували близько 2000 квадратних сажнів), а ті, що вважалися «півґрунтовими», мали близько 1000 квадратних сажнів. Піддані, які займалися домашніми промислами, відбували панщину 52 дні на рік і також сплачували данину в натуральній формі. Серед підданих князя було також четверо мельників, які відбували 104 дні панщини і ще мусили платити дев’ять золотих за оренду млина, бо всі млини були власністю Яблоновського. Ще 36 євреїв, що мешкали у містечку, сплачували князеві лише податок на будинки. Піддані монастиря не відбували панщини, але платили монастирю невелику данину – 1 золотий 30 крейцерів.
Серед мешканців тогочасного містечка були також представники різних ремесел. Про це зокрема свідчать прізвища – Римар, Коваль, Котляр, Мельник. Особливу роль відгравали римарі, тобто майстри, які виготовляли кінську збрую з вичиненої шкіри. Розвиткові римарства сприяло широке використання коней та іншої тяглової сили у господарстві. Серед римарів виділялися сідельники, що спеціалізувалися на виготовленні сідл, і майстри, що виготовляли хомути, вуздечки тощо. Вони самі виробляли «сирицю», тобто шкіру, шили з неї упряж і забезпечували нею місцевих мешканців. Бідніші селяни переважно користувалися упряжжю власної роботи, бо святкова «виїздова», упряж була дорогою, її мали заможніші селяни та міщани. Римарі таку упряж іноді оздоблювали пряжками, кільцями, вовняними китицями. Верхню частину хомута – «капу» – декорували металевими бляшками.
Серед найбільш впливових мешканців тогочасних Більшівців варто назвати насамперед греко-католицького пароха Теодора Могильницького. Крім того, до місцевої еліти входили уповноважений представник володаря міста Антоній Шишко, місцевий війт Гаврило Белей та присяжні засідателі – Андрій Парандин, Матвій Федік, Лесь Кічка та Філіп Белей.
Олена БУЧИК