На спомин про невинні душі…

 

Нещодавно більшівцівський Парк пам’яті Борцям за волю України поповнився ще одним постаментом – 31 липня тут відкрили й освятили пам’ятник невинно убієнним на Колимі українським дівчатам. Це перший і наразі єдиний в Україні такий монумент.

«В пам’ять про три тисячі українських дівчат віком 12-14 років, яких за наказом москви було живцем втоплено у болоті влітку на Колимі 1949 року з аргументом: «щоб не було кому народжувати бандерівців» – гласить напис на пам’ятній дошці.

Кров холоне в жилах при одній лиш згадці про те страшне звірство москалів. Факти, які дотепер (навіть в умовах тяжкого протистояння з російським агресором!) чомусь замовчуються, ба навіть заперечуються… Як уже було зазначено, мета тієї акції чекістів чисто геноцидна. У 1940-х рр. у заполярних концтаборах з батьками перебувала величезна кількість дітей. Влітку 1949-го року генерал-майору МВС і одному з керівників системи ГУЛАГ Іванові Петренку надійшов секретний лист-вказівка з вимогою звільнити три тисячі місць для нових політв’язнів. Окремим пунктом зазначалося, що в першу чергу треба позбутися дівчаток, «чтоб нєкаму било ражать бандєравцов». В структуру «Дальстрой» входили особливі концтабори, як от Берлаг, де утримувались «вороги народу» – борці з більшовицьким режимом. Того рання навіть лютий Магадан здригнувся, коли конвоїри заганяли дівчат в болото… Їх, відірваних від батьків, замучених, наляканих, зґвалтованих штовхали дулами в трясовинну безодню.

…Хитався очерет і тягнулись ті бідні ручки на волю – така моторошна картина української національної трагедії не давала спокою пароху церкви Різдва Христового, отцю-митрату Василю Завірачу. Власне, її священник й передав в ескізі, коли замовляв стелу. Місце під пам’ятник отець обрав також символічне, бо ж то і є колишній мочар. А зовсім поруч дитячий майданчик, з карусельками, – і нагадування про тих українських діточок, в яких вороги вкрали дитинство.

В день освячення постаменту й небо ридало… Однак Парк пам’яті прихистив під своїми ялицями небайдужих й свідомих людей, котрі прийшли вшанувати невинно убієнних. До присутніх звернувся отець Завірач:

– Пам’ятаймо, хто, як і коли катував наш народ! Не промовте ні слова ворожою мовою! Цінуймо свою державу, культуру, мову, бережімо історичну пам’ять, аби не втратити те, за що боролись наші предки. Молімось і борімось!

На спомин про невинні душі діточки почепили на гілках дерев паперових ангеликів – тихо-тихо вони лопотіли крильми. Чи то шуміла колимська осока?.. Накрапав дощик. Плакала Божа Матір…