Кукільницькі святині
Коли ми відвідуємо храм, нас охоплює відчуття, неначе ми опиняємося далеко від буденної суєти і доторкаємся до вічного. Глибоко в душу проникають спокій і умиротворення. Подібну атмосферу ми відчуваємо не лише у храмах, які діють зараз, а й у давніх святинях. Дух старовини, глибока віра наших предків, якою просякнуті ці місця, здійснюють потужний вплив на нашу свідомість. У селі Кукільники теж є незвичайні місця, які притягують своїм магнетизмом і аурою.
За легендою, Кукільники заснували артисти-«кукольники», що ставили лялькові вистави. Начебто їм так сподобалася ця місцина, що вони вирішили тут оселитися назавжди. Ця версія видається сумнівною, бо більш імовірно, що село так назвали через те, що тут рясно ріс кукіль – рослина-бур’ян роду гвоздикових. Однак у давні часи Кукільники справді мали статус не села, а містечка. В 1386 році князь Владислав Опольчик надав Кукільники у власність львівським архієпископам, а вже з 1390 року тут знаходилася їхня резиденція. Архієпископ Якуб Стжемє звів тут замок, у якому в 1476 році щасливо пережив облогу татар «батько польського ренесансу» Ґжеґож із Санока. На жаль, палац-замок архієпископів не зберігся. Він розташовувався біля колишньої плебанії, побудованої у вигляді садиби. Збереглися лише сліди фундаментів та укріплень замку, оточені частково збереженою стіною. Колись у замку зберігалося розп’яття, яке спеціальна комісія в 1727 році визнала чудотворним і наказала перенести його до головного вівтаря костелу.
Парафіяльний костел Марії Магдалини колись вражав своєю красою, тут лунали релігійні співи та щирі молитовні слова прихожан, які славили Всевишнього. Римо-католицька парафія була заснована в Кукільниках 27 травня 1421 року львівським архієпископом Яном Жешовським, а перший костел з’явився тут у XV столітті. Будівля служила не лише костелом, а мала ще й оборонне значення, була обгороджена метровим захисним муром, а вхідні двері у ній були лише з півдня та півночі. Під час нападів татаро-монголів у підземеллях костелу переховувалися не лише магнати, а й місцеві жителі та дрібна шляхта. Костел мав підземне сполучення з панським маєтком, який стояв неподалік на горбі. Стіни у будівлі мали товщину близько двох метрів, але вона могла похвалитися досконалою акустикою. Кажуть, у храмі спостерігалося потужне відлуння звуків, бо в стіни були вмуровані дерев’яні дзбани. Коли в костелі правилася служба Божа, її було чути далеко, а костельний орган мав таку силу звучання, що його було чути аж у Більшівцях.
В 1623 році костел знищили чи то турки, чи то татари. Святиню відновили, але її знову зруйнували яничари в 1676 році. Пізніше храм знову був відбудований за кошти архієпископа, а в 1774 році його прикрасили художніми розписами. Автором розписів, на думку дослідників, був Станіслав Строїнський (1719-1802) – відомий художник-монументаліст доби бароко та раннього класицизму. В 1759 році він отримав статус «маляра його королівської величності», а в 1765 році посаду королівського секретаря, найвищу відзнаку для митців того часу.
На початку ХХ століття та у 1920-х роках костел також відіграв важливу роль у житті місцевої громади. Катехита Микульський, який правив тут у двадцятих роках минулого століття, дуже добре ставився до сільських ґаздів. Він ніколи не скупився і завжди гідно оплачував працю селян. За роботу на полі, що належало костелу, вони отримували добрий заробіток. При костелі також діяв «Дім людовий», який виконував просвітницькі функції – тут селяни могли вчитися грамоті, читати книжки, слухати пізнавальні лекції. Остаточно костел було закрито у 1961 році. Святиня залишилася нікому не потрібною будівлею посеред села, під дощами і вітрами, снігопадами і завірюхами.
Цікаву історію має й церква Пресвятої Діви Марії у Кукільниках, відкрита в 1992 році на свято Успіння Пресвятої Богородиці. Її збудували за проєктом 1932 року. Перша дерев’яна церква Введення Діви Марії в Кукільниках була побудована у 1718 році, і богослужіння в ній проводилися лише українською мовою. У церкві також навчали рідної мови місцеву малечу. В 1960 році стару церкву розібрали, а на її місці збудували хату чи то для колгоспного, чи то для партійного керівництва. На щастя, в хаті церковної сестриці Марії Голяк знайшли план будівництва церкви, зроблений ще у 1932 році, і саме за цим проєктом згодом відновили храм. Розпис внутрішньої частини церкви виконав уродженець села художник Роман Качанівський, а завершив розпис іконостасу та виготовив кіот художник Василь Романюк. Розпочинав будівництво православний священик отець Михайло, а коли він помер, храм пересвятили на греко-католицький. У 2014 році силами громади звели каплицю, в 2018 році – Хресну дорогу.
В сусідньому Загір’ї Кукільницькому теж є церква з давньою історією, яка походить з 1924-1925 років. Вона, очевидно, була збудована на місці попередньої дерев’яної церкви, знищеної під час Першої світової війни.
Тризрубна одноверха будівля храму знаходиться на схилі, в центрі села. У внутрішньому інтер’єрі храму до вівтаря з обидвох сторін прибудовані ризниці, північна менших розмірів, південна – більших, на довжину вівтаря. Невелика прямокутної форми прибудова є й біля північної стіни нави.
В Загір’ї Кукільницькому є залишки ще однієї цікавої пам’ятки – цегляного костелу з яскраво вираженими модерністськими рисами, що був зведений перед Другою світовою війною. Про існування цього костелу не згадується в шематизмі Львівської архієпархії з 1936 року, який є повним переліком сакральних споруд до Другої світової війни. Ймовірно, храм так і не був добудований і освячений. Після війни костел служив складом, а потім поволі занепадав.
Олена БУЧИК