Більшівці під час Першої світової війни
На зламі ХІХ і ХХ століть Більшівці були типовим містечком Східної Галичини, де активно розвивалися ремісництво і торгівля. Тут діяли пивоварний завод і цехи з виробництва спирту, млин, монастирська цегельня, ремісничі майстерні бляхарів, кравців та шевців. Тоді в містечку було близько 3500 мешканців. Але Перша світова війна поклала край мирній праці і знищила весь людський доробок за багато років. У роки Першої світової війни через Більшівці проходила лінія фронту, тому містечко зазнало серйозних руйнувань.
«Сьомого вересня 1916 року росіяни напали на австро-німецьку армію, яка стояла біля Гнилої Липи, – зазначалося в хроніках монастиря отців-кармелітів. – Вони обстрілювали Більшівці й прилеглі села градом куль і гранат із 42-сантиметрових гармат. Після кількох годин стрільби Більшівці були повністю зруйновані. Вціліли тільки залишки будівлі суду, ратуші, кам’яниці аптекаря Міка на площі Ринок та монастиря з церквою. Місто практично зникло з лиця землі, перетворившись на купу сміття та попелу. Населення шукало порятунку у втечі. Мешканці Більшівців, тобто поляки й українці (євреї заздалегідь виїхали до Відня і Чехії), за розпорядженням полковника, який керував тим відрізком фронту і тимчасово мешкав у монастирі, залишилися в місті, не передчуваючи небезпеки, яка їм загрожувала. Вони би всі загинули від куль і гранат, якби не розторопність отця Теодора Байорека, який заопікувався людністю і заховав її від неминучої смерті у пивницях та підземеллях монастиря».
В липні 1918 року кореспондент газети «Кур’єр львівський» описав Більшівці, які пережили роки воєнного лихоліття: «Перед війною тут був великий рух, люди приїздили з різних кутків. Було шумно і весело. А зараз Більшівці ледве животіють, костел зруйнований, будинки розбиті кулями і спалені. Лишилася тільки одна хата, про яку розповідають, що її вберіг диявол, бо там у найгарячіші воєнні часи грали у карти. На руїнах уже повиростав буйний бур’ян, все місто перерите ровами та посплутуване колючим дротом. Всюди або рівне місце, або ями, або жалюгідні підземні хатки.
Людність, яка повертається, займає ті місця і ями та солдатські квартирування і там мешкає. Ці люди бідні й убогі, придушені злиднями і війною, змучені голодні, обдерті, покриті ранами і струпами. Вони нагадують скелети, висушені убогістю.
Коли говорять про відбудову Більшівців, то переважно згадують про те, що мусять бути відбудовані резиденції місцевої вади та центральні військові штаби. Але той, хто бачив Більшівці, не здатен у це повірити. Звичайно, резиденції та штаби мусять бути. Але подивіться на цих людей, які намагаються самі собі давати раду і будувати щось на кшталт халупок чи собачих буд. Вони настільки витривалі, що їх навіть не зламало усвідомлення того, що вони всіма забуті. Офіційні інстанції вислали тільки трохи дошок, аби було з чого будувати бараки.
Хто хоче усвідомити весь жах війни, той мусить побачити костел. Він не лише розбитий кулями, а ще й пограбований так по-варварськи, що здається, люди не могли з ним так учинити. З вівтарів повиривали образи і вивезли, рами попалили, хрести і древка від хоругв також, усе, що мало хоч якусь цінність, забрали. Навіть кості померлих повикидали з трун, а самі труни вивезли. З покривал повиривали гаптування, весь текстиль із костелу вивезли.
Люди живуть у злиднях, не мають ні хліба, ні картоплі, а на допомогу мусять чекати місяцями. Вони жебрають і лише з жебрацтва живуть. Якщо так піде далі, їх остаточно зламають голод і холод. Бо не така страшна війна, як її наслідки».
Згаданий у дописі костел Благовіщення був цінною пам’яткою пізнього бароко ХVIII століття. Його головний фасад прикрашали дві вежі з нішами для скульптур, а праворуч від вівтаря на північній стіні містилися портрети фундаторів костелу. Певні реставраційні роботи велися ще у міжвоєнний період, але тільки у 1987 році вони відновилися, і святиню разом з монастирським комплексом вдалося відбудувати.
Олена БУЧИК