о. Микола Цимбалістий: «Я думаю, що вдасться повернути людей до храмів, і церкви знову будуть наповнені. Я в це твердо вірю»

Повсякчас є актуальною тема духовного життя громади, отож сьогодні, символічно напередодні свята Стрітення Господнього, ми запросили на журналістську зустріч протопресвітера Більшівцівського, отця Миколу Цимбалістого. Розмовляємо про насущні проблеми нашого деканату, про взаємодію церкви та влади, життя парафій в період карантину тощо.

– Отче-декане, що ж таке Більшівцівський деканат? Які села і церкви він об’єднує?
– До складу Івано-Франківської Митрополії входять три єпархії: Івано-Франківська Архієпархія, Коломийська та Чернівецька єпархії. Наша Івано-Франківська Архієпархія має 413 парафій і 473 священники. Вона складається з 26 протопресвітеріатів (деканатів). Кожен протопресвітеріат очолює окремий протопресвітер (декан).
Трішки пояснення: слово «пресвітер» походить з грецької мови, означає перший з рівних собі, старший у громаді. Апостоли після себе також призначали пресвітерів – старост у певній громаді. Протопресвітер – старший над парохами, якому доручена влада від правлячого єпископа, щоб він від імені митрополії міг керувати в дорученій йому території, яку колись називали деканат, а тепер – протопресвітеріат. Це свого роду реорганізація, яка полягає у більш відкритому доступі до мирян і духовенства.
Деякі деканати мають зміни в територіальному охопленні через новостворені громади. Зазвичай ті міста і села, які належать до одної територіальної громади, входять відповідно і в один протопресвітеріат. В нашому випадку церкви сіл Задністрянськ та Бовшів (що територіально належать до Бурштинської ТГ), а також села Поплавники і Придністров’я (Галицька громада) увійшли до Більшівцівського протопресвітеріату. Всього маємо 20 сіл і 20 церков:
1. с. Більшівці – парафія Різдва Христового
2. с. Бовшів – парафія Зіслання Святого Духа
3. с. Дитятин – парафія св. влкмч. Дмитрія
4. с. Жалибори – парафія св. прор. Іллі
5. с. Загір’я-Кукільницьке – парафія Покрови Пресвятої Богородиці
6. с. Задністрянськ – парафія св. влкмч. Дмитрія
7. с. Кінашів – парафія Воскресіння Христового
8. с. Кукільники – парафія Успіння Пресвятої Богородиці
9. с. Курів – парафія Жінок Мироносиць
10. с. Набережна – парафія св. вмч. Параскевії
11. с. Нараївка – парафія Різдва Пресвятої Богородиці
12. с. Нові Скоморохи – парафія св. Архистратига Михаїла
13. с. Підшумлянці – парафія Успіння Пресвятої Богородиці
14. с. Поділля – парафія Успіння Пресвятої Богородиці
15. с. Поплавники – парафія Воскресіння Христового
16. с. Придністров’я – парафія св. Архистратига Михаїла
17. с. Слобідка Більшівцівська – парафія св. Миколая
18. с. Старі Скоморохи – парафія Чуда св. Архистратига Михаїла
19. с. Хохонів – парафія Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього
20. с. Яблунів – парафія св. Миколая
– Скільки священників трудяться у Більшівцівському протопресвітеріаті і в чому найперше полягають обов’язки протопресвітера?
– Трапляється, що маленька громада не в силі утримати одного священника, тому деякі отці мають по дві парафії. Священники самі дивляться, чи потрібні їм помічники (сотрудники) чи ні. У своїх громадах я маю диякона, який допомагає мені у богослужіннях та у праці на парафіях. Хоч громади невеликі – Нараївка і Дитятин – але бачу необхідність та потребу у допомозі. У деканаті служать на парафіях 12 священиків, один диякон та один священник емерит, тобто священник, який є на пенсії – всього 14 священнослужителів.
Протопресвітера призначає правлячий Архієрей (єпископ). Обов’язками протопресвітера (декана) є скликати наради священнослужителів довіреного йому церковного округу щонайменше один раз на місяць. Також головувати на нарадах у довіреному йому протопресвітеріаті, подавати звіт єпархіальному єпископу про стан свого округу, вводити нового священника на ту чи іншу парафію свого деканату, координувати різні форми апостоляту, дбати про високий та належний рівень духовного зросту вірних свого округу. Дуже важливо, щоб була комунікація і порядок у деканаті, щоб служилися богослужіння, щоб храми та резиденції були доглянуті та прибрані, щоб проводилися катехизація парафіян різного віку та читалося Святе Письмо у храмах, а також щоб розвивалося соціальне служіння у громаді та щоби був спокій і згода в деканаті.
– Розкажіть, будь ласка, читачам нашої газети, що таке програма «Духовне життя», яку планують прийняти депутати на наступній сесії селищної ради? Які основні аспекти у ній прописані?
– Йдеться про Цільову програму «Духовне життя», яку планують ухвалити на наступні чотири роки, відповідно до законодавства України. Програма допоможе церквам в законодавчий спосіб вирішити фінансові питання в протопресвітеріаті. Це показова взаємодія церкви і держави. Вона не нова у нашій громаді, програма вже діяла минулих років, успішно реалізовується тепер й у інших громадах (Ямницькій ТГ, Бурштинській ТГ). Основна мета програми – забезпечення розвитку духовності шляхом співпраці між органами місцевої влади та релігійними об’єднаннями; вирішення релігійно-духовних проблем на території сіл; надання системної матеріальної підтримки релігійній громаді. Програмою передбачається вирішення актуальних питань духовно-релігійної сфери, а також збереження та належне використання культових споруд, охорона пам’яток сакральної архітектури тощо. Окрема увага приділяється вихованню молоді, забезпеченню просвітницької, виховної ролі національної духовної культури.
– Отче Миколо, Ви згадали про необхідність збереження храмів. В якому стані церкви у Більшівцівському деканаті?
– Більшість наших церков були закриті в комуністичні часи (Набережне, Нараївка, Нові Скоморохи, Підшумлянці та інші), там радянська влада робила склади. Церкви зазнали руйнувань через неналежне ставлення до них. Для прикладу, у Нараївці церква 30 років була закритою, знадобилось багато зусиль, щоб оновити будівлю. Зараз хочемо робити опалення в храмі, щоб всі ці зусилля не пішли намарне. Власне вищезгадана Програма «Духовне життя» надасть поміч, аби придбати тепловий насос чи побудувати котельню.
– Яке місце при цьому матиме спільнокошт парафіян?
– Зараз в наших парафіях діють пасторальна та економічна ради. До пасторальної ради входять люди, обрані для допомоги священнику донести слово Боже до людей, молоді (зокрема зорганізувати нічні чування, табори, прощі, біблійні читання та інше). Економічна рада покликана допомогти знайти кошти. Люди у наших парафіях є дуже жертовні, але цих коштів часто не вистачає. Наприклад, тепловий насос коштує 5-6 тис. доларів, це дуже дорого для громади, але це є сучасна техніка для обігріву чи охолодження приміщення. А парафіяльні пожертви спрямовуватимуться для дрібніших поточних витрат, як от комунальні послуги, чи оплата священнику, дякові, на катехизацію недільної школи тощо.
– Яка церква у протопресвітеріаті потребує найбільшої роботи?
– Практично кожна, в більшій чи меншій мірі! Навіть Більшівцівський храм потребує неабиякої підтримки. Кінашів – там храм тріскає всередині і знадвору. Чи візьмімо також храми сіл Старі Скоморохи, Хохонів, Дитятин. Пам’ятаймо, що про Божий Дім потрібно дбати.
– Як вирішується в селах питання щодо обслуговування цвинтарів?
– Цвинтар – це прерогатива селищної ради, земельною ділянкою опікується державна комунальна служба чи староста села, який за тим пильнує. Часто парафіяни самі гуртуються, щоб навести порядок на цвинтарі. А ось прицерковна територія – то вже наше обличчя, її доглядають небайдужі вірні. Зараз йдеться про приватизацію церков і подвір’я, щоби у випадку якоїсь небезпеки ми мали докази, що ця споруда є власністю громади. Скажу більше: старі костели, які свого часу належали польській римо-католицькій громаді, також плануємо приватизувати, відтак шукатимемо кошти на їхній ремонт.
– Духовне життя громади – яке воно зараз? Як позначився на ньому карантинний період?
– Духовне життя громади налаштоване дуже добре, передовсім завдяки співпраці з отцями, громадськістю. Для прикладу, плануємо 27 березня (третя неділя Хрестопоклінна) провести спільну Хресну дорогу у Новоскоморохівському окрузі. Це чималий відрізок шляху для пішої молитовної ходи. Будемо просити Бога за мир в Україні і відведення пандемії. У травні також плануємо ходу з вервицею – в такий спосіб будемо гуртувати людей. Зараз люди моляться вдома, богослужіння транслюються онлайн. Однак бракує живого спілкування, живої молитви. Страх перед хворобою скував людей, отож будемо робити такі «реанімаційні» молитовні дії, аби повернути людей до храмів. Свідомий християнин потребує бути в храмі, бачити ікону, чути спів, запах ладану – відчути спільну молитовну благодать. За цим люди скучили. На початку карантину усе було складно, бо ніхто з нас не звик молитися з телефоном чи біля телевізора. Важко і духовенству, і вірним. Бо людина звикла йти до церкви. Карантинні вимоги були для нас болючими. Я думаю, що вдасться повернути людей до храмів, і церкви знову будуть наповнені. Я в це твердо вірю.
– Як у деканаті ведеться робота з молоддю?
– Зараз маємо гарну співпрацю з сестрами Згромадження Воплоченого Слова з Бурштина, запрошуємо їх на парафії для занять та праці з молоддю. Приймаємо там, де є можливість – при церкві, у каплиці, у школі. У Жалиборах і Нараївці заняття відбуваються щосереди, в четвер – у Дитятині, де сестра готує дітей до Першого Причастя. Ведуться заняття й у Бовшеві, плануємо охопити ще Кінашів та Загір’я. Крім монахині, наш диякон Дмитро Белей також відвідує дітей і молодь. На літо плануємо організувати молодіжні таборові заняття у с. Кінашів, там є гарна площа (де Хресна дорога). Також ведеться співпраця з БФ «Карітас». Напрацювання повинні бути, щоб наша молодь не була обділена увагою духовенства.
– Чи контактуєте з парафіянами через соціальні мережі? Ваше ставлення до цього?
– Це сучасний спосіб спілкування. Справді, священник має право бути зареєстрованим у соцмережах, щоб в такий спосіб більше популяризувати духовне життя церкви та гуртувати парафіян, даючи їм добрий приклад через поширені цікаві проповіді, повчальні фільми та мудрі поради. У даних засобах сучасної комунікації можна створювати групи у «вайбері» чи месенджері, щоб парафіяни могли спостерігати за духовним життям своєї парафії. Така соцмережева активність священика загалом вітається парафіянами, бо кожен щось почерпне із життя самого священика і його сім’ї, як наприклад пропагування вишиванки, української пісні, любов до читання Біблії. Вірні це можуть бачити як приклад. Я особисто стараюся поширювати проповіді Блаженнішого, події з життя церкви чи семінарії, цитати, духовні пісні чи фільми. Отож бути в соцмережі, доносити Слово Боже в такий спосіб – це норма нашого часу.
– Які основні проблеми має Більшівцівський протопресвітеріат?
– Передовсім брак спілкування. Після виступу на сесії голова Більшівцівської громади Василь Саноцький звернувся до мене з пропозицією, щоби зібрати духовенство на нараду. Очільник нашої громади хоче почути як ми бачимо розвиток громади та бажає узгодити спільний план дій. Ми теж плануємо у найближчий час підписати Меморандум між Івано-Франківським Архієпархіальним Управлінням УГКЦ та селищним головою Більшівцівської ТГ про тісну співпрацю та взаємну підтримку. Я вважаю, що це дуже добре. Бо співпраця між духовенством та владою мусить бути, щоб чути одне одного, радитися, приймати спільні позитивні рішення для добра та розвитку громади. Подібно до того, як щомісяця відбуваються зустрічі деканів у єпархії, відтак декани збирають священників у свої округах, щоб їм донести інформацію зі зборів. Те саме має бути і на рівні громади: часті зустрічі та спілкування між депутатами, старостами та духовенством. Якщо буде комунікація, озвучення проблеми, то легше буде спільно її вирішити. Сам Папа Франциск закликає до діалогу. Так само і нам треба поділитись турботами і розказати свої потреби та жалі. Церква не може стояти осторонь проблем громади, бо ми творимо її разом. Співпраця і спілкування нас згуртують ще більше.
Однак хотілось би все ж таки акцентувати не на проблемах, а на здобутках. Нещодавно на парафіях Більшівцівського протопресвітеріату провели збір продуктів та засобів гігієни для наших захисників, що зараз перебувають у зоні ООС. Добра ініціатива належала о. Олександру Кубіку, котрий організував священиків та вірян до благородної справи. Гуртом вдалося зібрати до 7 тонн продуктів! Бачите, як буває? Наші люди чудові, жертовні! А священник має їх об’єднати і спрямувати на добро.
– І наостанок?..
– Колись священники чекали, що люди прийдуть до церкви, тепер навпаки – церква має вийти до вірян. Ми маємо йти до молоді, хворих, бездомних. Раніше священник був просто духовним провідником, а зараз він повинен бачити проблему і знаходити способи її вирішення – настільки розширились функції священства. З одного боку, це є складно. А з іншого «…Ярмо моє любе й тягар мій легкий», як казав Господь…
Записала Тетяна Зарецька