Століття на порозі: найстарша мешканка громади відзначає ювілей

Незабаром свій сотий день народин зустріне більшівчанка Ольга Федишин. Жінка народилася 21 липня 1921 року і пройшла нелегкий життєвий шлях, проте досі радує рідних привітністю і оптимізмом. Ольга виховала з чоловіком Миколою трьох дітей, шістьох онуків і шестеро правнуків.

…У такий день хочеться бути поряд із рідною людиною, аби вона відчула опіку та турботу, радість від життя; хочеться вислухати історію поколінь свого роду та подивуватися мудрості, терпінню, силі духу. На жаль, іменинницю трохи вже підводить пам’ять, їй важко зосередитися на простих, здавалось би, речах. Ольгу Євстахіївну доглядають донька Ганна та улюблена онука Ольга. Цікавий збіг: рідні цьогоріч теж ювілярки – їм виповниться 80 і 50 років. Утрьох вони мешкають в своїй хаті, ‒ родовому гнізді, яке було побудоване ще у 30-х рр. минулого століття. Жінки бідкаються, що не мають інвалідного візка – адже їм так хочеться вивезти свою маму і бабусю на прогулянку рідним подвір’ям. А вона, їхня довгожителька, ще хотіла б побачити зміну пір року не з вікна, а з порогу…

…Ольга Євстахіївна неохоче прокидається, не спішить відпускати післяобідній сон. Поруч неї донька та онучка з горнятком молока. Повідомляють, що до них завітали гості. Жінка зупиняє на мені уже осмислений погляд і раптом запитує польською:

– jak się pani ma?
Виявляється, мене сприйняли за приятельку молодості… Того самого періоду, сепійні фото якого уважно розглядаю на столі. А на них – ось ця красива жінка, струнка брюнетка у модній сукенці. Відтак сприймаю ювілярку саме такою, бо переді мною з фрагментів спогадів і старих світлин уже вимальовується історія…
Євстахій Мацайло, колишній вояк австрійської армії, сподобав собі Марію з Мартинюків, що з Бовшева. Молоде подружжя замешкало у Більшівцях – «коло штрики», а Стах працював на колії машиністом. У них знайшлося трійко дітей, найстарша Ольга (1921 р.), відтак Михайло (1924), і Марія (1936).
На старшу доньку Олю було покладено чимало домашніх обов’язків, дівчинка закінчила 5 класів польської школи, а до 6-го вже не пустили, бо треба було пасти корів. Заміжжя для дівчини теж було обов’язковим, красуні до пари знайшли старшого на дванадцять років чоловіка. Микола Федишин саме вернуся із Войска Польського, й незабаром молодята побралися.
У 1941 р. у них народилася донька Ганна, відтак сини Михайло (1947) і Василь (1955). Маленька Ганнуся у своїх три рочки постраждала від каральної акції нацистсько-німецьких окупантів у березні 1944 р.: під час переховування в пивниці дівчинці затулили ротика, щоб не плакала, й дитина заслабла від браку кисню.
Доля, звісно, посилала Ользі Федишин свої нелегкі випробування, але жінка твердить: «Як Бог дасть, то й на воді буде мазь.» Трудилася санітаркою і прачкою в більшівцівській лікарні, доглядала господарство, ростила дітей, онуків. Чоловік Микола був паламарем у храмі Різдва Христового, отож часто приносив додому священичу одіж для прання та дрібного оздоблення. Ольга акуратно підшивала одежу мереживом… Любила відвідувати богослужіння, і доки дозволяло здоров’я, йшла до сповіді.
Ольга Мельник, онука ювілярки, дуже пишається своєю бабусею:
– Бабця увійде в історію Більшівців! ‒ Сміється жінка, хоча їй, слабкій здоров’ям, нелегко дається догляд за старенькою. А Ольга-старша пригортає внучку до серця: «Моя голубко…»
Зворушлива мить, з тих, знаєте, дорогоцінно-справжніх житейських епізодів. І дуже хочеться, аби соте, вісімдесяте і п’ятдесяте літо жінки зустріли в спокої і родинному затишку, при здоров’ї і гараздах…

Автор Тетяна Зарецька