З історії освіти у Більшівцях
Як повідомляють історичні джерела, у ХІХ столітті в Більшівцях діяла чотирикласна школа, яка знаходилася неподалік від монастиря отців-кармелітів. Але її приміщення зовсім не відповідало освітнім потребам, до того ж, школа була сильно перевантаженою.
У вересні 1890 року газета «Кур’єр львівський» писала про важке становище освіти у Рогантинському повіті, до якого тоді належали Більшівці: «Містечко Більшівці має близько чотирьох тисяч мешканців, серед яких нараховується 600 дітей, зобов’язаних відвідувати школу. Школа там стоїть навпроти стайні отців-кармелітів. Вона складається з двох покоїв для першого і другого класів. Один учитель викладає в обох покоях. Той охоплений розпачом чоловік мусить мати насичене життя протягом шкільного року. Коли він веде урок в одному покої, в другому діти починають галасувати, тож він мусить іти назад і заспокоювати непослухів. Але як тільки він вийде до другого покою, те ж саме відбувається в першому – діти зчиняють гармидер.
Перед самим фасадом будинку аж під самий поріг тече ціле озерце гноївки, від якого поширюється різкий запах. За стіною – другий учитель у темній та вогкій залі з зеленими від плісняви стінами намагається чомусь навчити, немало- небагато, дев’яносто учнів. Сам, бідака, виглядає, як з хреста знятий, щохвилини його мучить сухий кашель, а бліде чоло вкривається краплинами поту. Говорить голосно і поспішно, втупивши гострий погляд у ряди дітвори, що вже злегка починає дрімати. Повертаючись додому з такої школи, він думає лише про внесення чергової частини оплати кравцю за сурдут, про виконання навчальних планів та про вечерю, що складається з вареної картоплі та склянки кип’ятку, яка має зображати чай.
А що ж говорити про сільських учительок, тих нещасних створіннях, позбавлених будь-якого товариського життя і змушених працювати по 30-40 годин на тиждень? А ще ж писанина – ведення щоденників діяльності, акти, протоколи та інші офіційні папери. Становище цих жінок жахливе. Наш хлоп є дуже шанобливим до тих, від кого він залежить. Перед лісовим дозорцем чи жандармом він низько вклоняється, але що його обходить якась пані, прислана з повітового міста для навчання його дітей? Він цінує її нижче за вічно п’яного дяка, всіляко гнобить та кривдить і відповідає грубістю на її протести».
В липні 1892 року чотирикласну школу в Більшівцях відвідав Александер Кшечунович (1863 -1922), відомий галицький політик і дідич маєтків у Більшівцях, Бовшеві, Слобідці, Кінашеві та Гербутові (тепер село Нараївка). Він провів ревізію шкільного майна і, як повідомив тодішній директор школи Марцелій Новаковський, виділив кошти на покращення шкільних умов, придбав цінні подарунки для дітей і особисто нагородив найкращих учнів.
В березні 1894 року Більшівці сколихнуло загадкове зникнення шкільного вчителя Дашинського. Вчитель разом з дружиною Йоанною винаймав помешкання у місцевого єврея Лерхенбаума. Стосунки пані Йоанни з дружиною Лерхенбаума були напружені, і вона скаржилася чоловікові, що господиня постійно намагалася отруювати їй життя. Ходили чутки, що Дашинський хотів заступитися за дружину, в результаті чого господар і ще з десяток євреїв напали на нього і сильно побили. Начебто після цього вчитель вирушив до Галича, а потім до Станиславова, щоб пройти медичну експертизу і подати на нападників до суду. Він виїхав вісімнадцятого березня, а через кілька днів надіслав дружині листа, в якому намагався заспокоїти її та повідомляв про своє швидке повернення. На листі не було вказано, з якого поштового відділення його було відправлено, мабуть, Дашинський віддав листа просто до поштового екіпажу.
Після цього листа жодних звісток від Дашинського більше не було. Проти Ізраеля Лерхенбаума розпочали карну справу за вбивство вчителя, але згодом його випустили на волю, бо не було доказів того, що Дашинського справді вбили. Висловлювалася також версія, що Дашинський просто вирішив утекти з дому і вирушити, наприклад, до Берліна, де мешкав його рідний брат. Але зниклий узяв із собою дуже мало готівки, а крім того, залишив удома майже весь одяг, а також документи і метрики. Він також не був схильний до ексцентричних учинків, виховував разом з дружиною дитину і вважався добрим сім’янином. Про таємниче зникнення більшовецького педагога неодноразово писали галицькі часописи.
На початку ХХ століття навчальні умови в більшовецькій школі значно покращилися завдяки зусиллям бургомістра пана Чедерковського. Як писала преса, відколи він став бургомістром, Більшівці постійно зростали і розвивалися. За його правління на вулицях зробили хідники, збудували гарну ратушу, а старі гасові ліхтарі замінили на сучасне освітлення. Школа в Більшівцях раніше була мішаною, а у 1907 році її поділили на два відділення – чоловіче і жіноче. Але все одно тутешня школа була дуже переповнена, до одного лише третього класу ходило близько сотні хлопців. Після остаточного впорядкування жіночої школи вчительський колектив збільшився, і умови праці стали кращими. У Більшівцях також організували благодійне товариство, яке допомагало бідним школярам.
У 50-60-х роках ХІХ століття в українській громаді Галичини утворилися два табори –староруський чи москвофільський, який стояв на засадах національної єдності з росіянами, і народовий, який захищав ідею незалежності. На зламі ХІХ і ХХ століть москвофіли мали у Більшівцях значний вплив, але після Першої світової війни активнішими були народовці, що суттєво вплинуло і на освітню сферу. В містечку відновила свою діяльність читальня «Просвіти», її будівлю було відремонтовано, відкрився гурток товариства «Рідна школа», регулярно влаштовувалися освітньо-культурні заходи такі як інсценізації художніх творів та відзначення українських народних свят. В 1933 році в містечку відкрилася філія товариства «Луг» – українського руханково-пожежного товариства, заснованого в 1925 році. В 1930-х роках це товариство стало однією з найчисленніших молодіжних організацій у Галичині.
Олена БУЧИК
