Скандали і сенсації давніх Більшівців
В січні 1893 року в Більшівцях розгорівся скандал навколо місцевого ярмарку. Тоді щотижня у містечку відбувався великий ярмарок, на якому продавалася в основному худоба, збіжжя та інша сільськогосподарська продукція. Більшівцям проведення такого ярмарку було дуже вигідне, бо селяни сплачували певну суму за участь у ньому, і ці гроші йшли до міського бюджету. Сусідній Галич натомість не міг похвалитися таким великим ярмарком, але при цьому був багатшим містом. І до Більшівців з Галича заслали «шпигунів», які всім і кожному розповідали, що ярмарку в Більшівцях більше не буде, бо влада, мовляв, перенесла його до Галича. Висловлювалися підозри, що цих «шпигунів» заслала галицька міська влада, тим паче, що тамтешні чиновники часто відмовляли селянам у видачі паспортів на худобу для участі у ярмарку в Більшівцях. Як зазначала преса, такі дії були не лише непорядними та суперечили добросусідським звичаям, а ще й могли понести за собою покарання за законом.
В травні 1905 року до Більшівців приїхав намісник Галичини граф Анджей Потоцький. Такі високі гості нечасто бували у Більшівцях, тому цей візит викликав у містечку справжню сенсацію. На вокзалі гостя зустрів Юліуш Прокопчиць, тодішній староста Станиславівського повіту. До речі, Прокопчиць був українцем, сином відомого українського вченого і громадського діяча Євстахія Прокопчиця. Анджей Потоцький, у свою чергу, був нащадком знаменитого роду магнатів Потоцьких. В 1908 році він загинув від руки Мирослава Січинського – українського громадського діяча, який прагнув помститися за кривди українців та фальшування результатів виборів до австрійського парламенту.
В травні 1906 року преса повідомила про гучний скандал у Більшівцях, який знову ж таки, був пов’язаний з ярмарком. Цей захід був дуже популярним у народі, тож на нього приїздила маса людей незалежно від того, чи хотів конкретний відвідувач щось купити чи продати. Дехто їхав лише для того, аби здибати кума з сусіднього села і випити з ним по гальбі пива чи чарці горілки у найближчій кнайпі. Залізничний сторож пан Ярош, який прибув на ярмарок 7 травня того року, якраз належав до цієї категорії відвідувачів. Всі знали, що зі своєю дружиною він давно не жив, натомість мав коханку, через яку його стосунки з дружиною й зіпсувалися. На ярмарку пан Ярош зустрів Адольфа Чеського, брата дружини, який мешкав у Слобідці Кукільницькій. Той запитав у Яроша, чого він не живе з дружиною, а покинув її заради коханки, і між чоловіками дійшло до запеклої сварки. Розлючений і вже добряче підпилий Ярош витягнув ніж і всадив його Чеському в бік. Прибулі на місце випадку лікарі доправили потерпілого до шпиталю, а нападника було заарештовано.
В серпні 1907 року журналіст газети «Кур’єр львівський» описав тодішні звичаю догляду за дітьми, що панували в галицьких селах та малих містечках. Як зазначалося в дописі, тодішні галичанки дуже довго годували дитину грудьми, часто аж до дворічного віку. Але справжньою сенсацією для дописувача стало те, що в багатьох місцевостях дітям давали … горілку й зовсім не вважали її шкідливою. Ба більше, селяни були переконані, щоб горілка зміцнює кістки. В Більшівцях і Ягільниці селяни змочували в горілці хліб і давали його дітям.
У вересні 1908 року підприємець зі Станиславова Міхель Шерф спробував кинути тінь на пана Кшечуновича, володаря Більшівців. Пан Кшечунович тоді володів млином, який виробляв муку бездоганної якості. Підприємець купив певну кількість мішків з мукою в Більшівцях і змішав цю муку з іншою, зіпсутою. Потім він продав цю муку військовій частині в Станиславові. Всі мішки були з фірмовими знаками і пломбами млина в Більшівцях. Зіпсута мука призвела до отруєння багатьох військових, серед яких були й вищі чини. Обурене військове керівництво звернулося з претензіями до млина в Більшівцях, і тоді вся афера вийшла на яв. Власник млина одразу ж визначив, що пломби і фірмові знаки були підробленими. Військові подали на хитрого купця до суду.
В травні 1909 року станиславівський фірман Дмитро Мартинюк наїхав на торговку птицею з Більшівців Гольду Кляйнфельд. І наче б не було в цьому нічого особливого, звичайна необережність. Але рік перед тим інший фірман, Никола Пилищак, переїхав цю ж пані, причому майже на тому ж місці. Незвичним збігом обставин зацікавилися журналісти газети «Кур’єр станиславівський», і от що їм удалося з’ясувати. Обидва фірмани голосно гукали до пані Кляйнфельд і просили, щоб вона вступилася з дороги, але вона вдавала, що їх не чула. Невдовзі після випадку до обох фірманів приходив зять потерпілої і вимагав грошей на її лікування як відшкодування за наїзд. Кошти були немалими, бо, як стверджував зять, хвору лікували аж три лікарі. Один з фірманів грошей не мав і виплатити компенсацію не зміг, тоді зять пішов до суду, і фірман мусив відсидіти у в’язниці сім днів за наїзд на людину. Судячи з цих фактів, пані Кляйнфельд навмисне провокувала випадки, щоб потім «розводити» фірманів на гроші.
В квітні 1913 року в Більшівцях відбулася гучна крадіжка – пограбували залічкову касу «Надія». Невідомі злодії проникли до новозбудованого приміщення каси, інструментами пробили діру в сейфі і вкради близько 4 тис. корон та цінні папери. Справою зайнялася поліція і жандармерія.
У вересні 1913 року на вокзалі у Львові арештували мешканця Більшівців Петра Валичку, який мав намір виїхати до Америки. Але горе-мандрівник не мав при собі жодних документів. Як стверджував затриманий, паспорт для подорожей, квитки на потяг і на пароплав йому мав вручити на вокзалі агент туристичної компанії. Але жоден агент так і не з’явився, тож бідолаху забрали до поліційного відділка для з’ясування всіх обставин.
В жовтні 1914 року у Більшівцях сталася крадіжка, яка дуже обурила мешканців містечка: пограбували місцевого греко-католицького священика. Злодії проникли до помешкання отця, вийнявши шиби з вікон, і винесли вбрання, годинник, столове срібло, кілька прикрас дружини священика і 130 корон готівки. Вартість украдених речей оцінювали у 800 корон. Непрохані гості винесли би ще більше добра, якби через заподіяний ними шум не прокинулися мала донечка отця і не здійняла крик. Злодії втекли, залишивши на місці злочину речові докази – стару заляпану камізельку і палицю. На думку тодішніх жандармів, тут діяла добре організована банда, адже приблизно у той же час відбулися зухвалі крадіжки і в інших містах – Галичі, Бурштині й Рогатині. Але ті злодії не мали доброго пожитку зі свого «улову» і незабаром мусили постати перед судом.
Олена БУЧИК