Підшумлянці

Коли вперше приїздиш до села, душу переповнює відчуття певного роздолля, хоча це дивно, бо протяжність населеного пункту із заходу на схід – якихось півтора кілометри, орієнтовно так само із півночі на південь. Розгадка, мабуть, криється в мальовничих краєвидах села, гідних пензля художника. Водночас дивує меланхолійна тиша, так хочеться почути веселий людський гамір чи мелодії народних пісень, от хоча б з Гори чи Присілку… Однак село малолюдне – всього 181 мешканець, близько сотні дворів. Серед тих садиб трапляються досить давні хати, датовані 30-40 рр. минулого століття. Пройдімося вулицею й зазирнімо в глибини історії…
Перша письмова згадка про Підшумлянці відноситься до XVІ ст., а саме 1554 року. Історична пам’ятка на честь 440-річчя від дня заснування села закарбована у постаменті неподалік автобусної зупинки; являє собою стелу у формі трапеції, на якій вибито напис: «Селу 440 років, 1994».
Нам не дано знати, коли та за яких умов постали Підшумлянці, з глибин віків доносяться хіба що перекази та легенди… Одна з таких оповідок свідчить, що село колись заснували випадкові мандрівники, галицька знать, котра вирушила у гості до пана з містечка Шумляни. Подорожні заблукали дорогою, частина їхнього обозу загрузла в багнюці, отож люди змушені були розкласти табір неподалік, під горою, й на деякий час оселитися там. Тим часом посланець прибув до пана й відзвітував про місце перебування його гостей: «Під Шумлянами!» …
Якби там не було, але «поселення під Шумлянами» росло і розвивалося. Місцеві жителі, подібно до мешканців інших галицьких земель, займалися рільництвом, гончарством, вирощували худобу. У ХІХ ст. найбільшими землевласниками Підшумлянців були дідичі Емілій Глєбовіцкий та Ізабелла Кшешунович. У 1871 році в селі було побудовано дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, котра під час Першої світової війни згоріла дощенту.
Цікаво, що наприкінці ХІХ ст. у Підшумлянцях діяла однокласна народня школа з українською мовою навчання, однак вже 1906 року тут викладали уроки польською мовою… Тим часом українська громада Підшумлянців змагала до свого, до рідного: у 1904 році в селі постала читальня «Просвіти», до осередку записалося понад 30 учасників. Активісти Читальні провадили культурно-просвітницьку роботу: зустрічі молоді, відчити, відзначення Шевченківських днів тощо.
Розвою «Просвіти» та сільського господарства перешкодила Перша світова війна. У липні 1915 року до села наблизилася лінія фронту, й Підшумлянці зазнали значних втрат та руйнацій. Післявоєнний період історії села ознаменований економічною скрутою та поспішною відбудовою господарства. Так, у 1920-30-х рр. у селі діяла господарсько-споживча спілка «Надія» – кооператива, до якої входило понад 40 ґаздів. У 1933 році на схилі пагорба громада звела нову церкву Успіння Пресвятої Богородиці, також дерев’яну.
У міжвоєнний період село входило до Рогатинського повіту Станиславівської провінції.
Розмірене життя села кардинально змінилося після приходу «перших совітів» у 1939 році і встановлення радянської влади у 1940-му. Тут було створено сільську раду, головою якої став малограмотний комуніст Іван Худа. Не встигли Підшумлянці отямитись від терору «визволителів», як на заміну червоним окупантам прийшли коричневі: з 3 липня 1941 по 24 липня 1944 року населений пункт перебував під нацистською окупацією.
Продовження. Початок на 5 стор.
Тим часом молодь села гуртувалася й брала активну участь в підпільній боротьбі ОУН та УПА. Ця тема, безсумнівно, вимагає більш детального вивчення та опрацювання, а поки згадаймо разом імена причетних до визвольної боротьби 40-50 рр. ХХ ст.:
Володимир Белей (син Михайла, 1924 р. н.) вояк УПА;
Михайло Думич (син Дениса, 1922 р. н.) вояк УПА;
Григорій Клюба (син Гната, 1923 р. н.) вояк УПА;
Ярослав Маланчин (син Петра, 1926 р. н.) вояк УПА;
Володимир Моголівський (1926 р. н.) вояк УПА;
Василь Мороз (1925 р. н.) вояк Дивізії «Галичина», відтак УПА;
Михайло Худа (син Василя, 1929 р. н.) член ОУН;
Катерина Довган, членкиня ОУН.
З приходом «других совітів» і утвердженням радянської влади продовжились репресії, залякування, непосильні податки – так селян змушували вступати у колгоспи. Врешті 1949 року на базі сіл Підшумлянці та Старі Скоморохи із використанням загонів НКВС радянськими урядовцями було утворено колгосп ім. Фрунзе (пізніше «Дружба»).
Із середини 60-х рр. Підшумлянці адміністративно підпорядковувалися Староскоморохівській сільській раді.
Відтак, з листопада 1977 року і донедавна село належало до сільради Нових Скоморох. Врешті 2020 року Підшумлянці приєдналися до Більшівцівської ТГ, і, сподіваємось, наше «шумливе» село набуде нового розвитку у своїй непростій історії.
З якими наболілими питаннями, проблемами й нагальними потребами входять Підшумлянці у Більшівцівську громаду – нам ще належить з’ясувати. А поки привітаймо новоприбулий населений пункт оцим скромним історичним екскурсом…
P.S. Дуже просимо наших читачів надати журналістам газети «Більшівцівська Ратуша» більш детальну інформацію з історії села: уточнення, знимки, перекази, дані про учасників ОУН та УПА задля збереження нашої історичної пам’яті.